Китаїв – історична місцевість на території Голосіївського району міста Києва. Розташовується на південній околиці міста, в східній частині Голосіївського лісу, між вулицями Китаївській, Пироговський Шлях і проспектом Науки. Межує з історичної місцевістю Корчувате. У дохристиянський період згідно «Повісті временних лєт», що підтверджено даними археологічних розкопок, на цій території проживали поляни, східнослов’янський племінний союз VI-IX ст. У Китаєві збереглися залишки городища, селища і курганного могильника X-XIII століть, а також укріплень і печерних келій часів Київської Русі. За археологічними даними, поселення в Китаєві з’являються в середині Х ст. На городище досліджені споруди кінця Х – першої половини XI ст., На селище основна частина відкритих об’єктів відноситься до XII-XIII ст. Курганний могильник містить в основному поховання кінця Х – першої половини XI ст. Можливо що в Х столітті тут було місто-фортеця. У 1910-1912 році експедиція, яку очолював, А.Д.Ертель, знайшла кілька  підземних галерей, на стінах збереглися написи старослов’янськими літерами. Назва місцевості Китаєво за однією з версій пов’язано з тюркським словом «китай», що означає стіна, укріплення, фортеця або облогову вежу. Є правда легенда, в якій говориться про те, що в XII столітті Андрій Боголюбський, мав тут фортецю-палац і називався «Китай». З точки зору здорового глузду перший варіант походить більше, оскільки положення фортеці на крутих схилах гори робить її практично неприступною. Можливо раніше на місці каскаду мальовничих ставків, що звуться Китаївські, була досить широка річка, що закриває фортеця з трьох сторін. У 1159 ця земля стала належати Києво-Печерському монастирю. У XIV столітті в Китаєві на основі стародавніх підземель був створений печерний монастир, підпорядкований з XVII століття Києво-Печерській лаврі. Отримав назву Китаївської пустині. Пустинь була відомою завдяки проживанню в ній багатьох відомих подвижників, які славилися своєю прозорливістю і молитовний. Найбільш відомою була стариця Досифея, що дала благословення на пустельне життя Прохору Мошніну, (Серафиму Саровському). Серед відомих людей що відвідували це місце були Т. Г. Шевченко, Г. С. Сковорода, імператриця Єлизавета.

Під час більшовицької революції в 1921 році у Китаєво було відібрано декілька будівель, які були перетворені в притулок для “дефективних дітей”. На той час там уже існував притулок для дітей-сиріт воїнів, полеглих на полі бою під час війни 1914-1916 років. Куди потім поділися ці притулки в документах нічого не сказано. У 1930 році влада передала територію Китаєва Всесоюзному дослідному інституту плодового та ягідного господарства. У 1933 році штат розпустили, обітель закрили. Під час другої світової війни, споруди Китаєво і саму місцевість перетворили у фортецю і тут проходили кровопролитні воїни за участю 147-ї стрілецької дивізії якою командував підполковник С.К.Потехін. Після закінчення війни від пустелі практично нічого не залишилося, і її ніхто не збирався відновлювати. Відновлення обителі почалося на початку 1990-х рр. У січні 1991 року були відновлені служіння після свята Святої Трійці. Також почали відновлювати кам’яний престол в Троїцької церкви (1763-1767 рр.).

Сьогодні Китаївську пустинь часто називають другим Афоном. Її унікальність полягає в знаходженні тут мощей всіх 12-ти апостолів (крім святого Іоанна Богослова, тіло якого вирушило разом з душею в Рай і Іуди Іскаріона, зрадника відпало з лика апостольського). Також, тут можна зустріти мощі, святих праведних Іоакима і Анни (батьків Пресвятої Богородиці) і праведних Захарії і Єлизавети (батьків св. Предтечі і Хрестителя Іоана) і багатьох інших великих святих. Китаєво має в собі і святу купіль. Вона давно відома цілющими властивостями і водою насиченою киснем. Купіль можна знайти в лісі поруч з Китаївською пустиню, в п’ятистах метрах від дороги. При розкопках в 2004 були виявлені залишки стародавнього водозбірника, який і послужив для створення купелі. Печери розташовані під вершиною гори, часто званої Китай-горою. Над входом невелика дерев’яна капличка, там зустрічає перехожих монах чи послушник монастиря. Ці печери за деякими припущеннями виникли в дохристиянські часи і складалися з 4-х рівнів. У дохристиянські часи могли слугувати місцем ховання від ворогів, місцем зберігання. Є припущення що підземні ходи мали зв’язок з іншими печерами, згодом монастирями. На сьогоднішній день вціліла лише частина печер, куди також цікаво потрапити, відчути атмосферу самітництва і тотальної молитви. Вони не висвітлені і екскурсії тут не проводяться. Для переміщення необхідно джерело світла, який буде у вигляді свічки або ліхтарика. Стіни глиняних печер мають різноманітні малюнки і написи, їх можна розглядати, гуляючи тут. Також, просто цікаво посидіти в одній з келій на лежанці з глини. В цілому Китаєво налаштовує людину на його внутрішню сакральну сутність. Перебуваючи там, виникає почуття іншого виміру, паралельної реальності. Гори і пагорби навколо Китаєвої пустелі, ніби утворюють природну огорожу від міста.

Як дістатися.

Маршрутні автобуси 470, або 52 від центрального автовокзалу до зупинки “Школа”. Точна адреса Свято-Троїцького храму вулиця Китаївська, 15. Можна автобус 20 до зупинки “Вулиця Китаївська” або від м. “Видубичі” на автобусах 43, 65 до зупинки “Проспект Науки”.